Кожна мати бажає своїй дочці щастя, але воно в її розумінні може бути різним

Хто із батьків не бажає щастя своїй дитині? Хто не хоче бачити свою доньку у шлюбі з гарним люблячим чоловіком і прекрасно вихованими здоровими дітьми?

Звичайно, бажання таке є у більшості. Але, що ж виходить у дійсності? Чи багато ви можете спостерігати щасливих шлюбів? Чи не зростає щороку кількість розлучень? Чому страждають колись такі закохані партнери у законному сімейному житті?

На всі ці запитання можна знайти багато різноманітних відповідей, але ця стаття присвячується тільки одній тематиці – тому, як власна турботлива і прекрасна мама шкодить щастю своєї дочки.

Як же так виходить, що мама задовго до шлюбу дочки, її повноліття, її природної цікавості протилежною статтю виховує свою дитину нещасною? Чи можливо взагалі зіпсувати щастя своєї доні, при цьому бажаючи тільки добра? Чому більшість жінок, вкладаючи стільки сил у своїх доньок, роблять їх, врешті-решт, точною своєю копією?

Спробуємо розібратися в головних моментах цієї надзвичайно важливої тематики.

Доля матері  впливає на життя дитини

Одного разу до мене на прийом прийшла молода дівчина, яка лише декілька років назад вийшла заміж. Вона дуже сильно кохала свого чоловіка, але вже через декілька місяців почала розуміти, що у їхньому шлюбі щось не так. Клієнтка чітко бачила, як за недовгі роки спільного проживання її шлюб руйнується, і її доля стає дуже схожою на долю власної матері. Що робити?

А почати треба з дитинства, з мами молодої дівчини.

Перше, що я запитую: «Як жила у сім’ї ваша мама, які у неї були стосунки з батьком?». І чую закономірну відповідь: «Стосунки були поганими, мама була все життя нещаслива, і зараз у мене схожа ситуація».

Давайте проаналізуємо, що ж відбувається у цій родині.

З якихось причин (це розглядається окремо) мама клієнтки не змогла влаштувати своє повноцінне сімейне життя у злагоді і мирі з чоловіком. У них народилася донька, яка весь час знаходилася поряд з мамою і як «губка» всмоктувала у себе абсолютно все, що відбувалося в їхній родині. Вона змалечку чула і бачила сварки, сльози матусі, крики батьків. Дуже часто вона спостерігала те, як мама звинувачувала у всіх своїх негараздах батька (а згодом, і всіх чоловіків на світі). У моєї клієнтки вислови «всі чоловіки однакові», «всі чоловіки негідники», «кожна жінка страждає у сім’ї» і тому подібні закарбувалися у пам’яті. Все, що бачила і чула молода дівчина за своє життя з батьками, – це нещастя і взаємні звинувачення. Звичайно, будучи дівчинкою, клієнтка співчувала мамі і вірила в те, що та говорила про невдячних чоловіків та сумну жіночу долю. Так і виросла молода жінка, знаючи тільки одне: «Чоловіки щастя не приносять».

А потім вона зустріла «чарівного принца», якого покохала і вийшла за нього заміж. Здавалось, що він надзвичайний, не такий, як всі чоловіки, про яких розповідала їй у дитинстві мама. До того ж зустрічі з ним були завжди романтичні, а слова його були завжди ніжні. Та от виявляється, що сімейне життя трошки відрізняється від приголомшливих побачень, а лагідні слова іноді чергуються із претензіями та суперечками.

Настанови матері

Ось тут і приходить до голови мамина наука. Одна сварка, друга – і молода дружина бачить, що не все так, як вона мріяла до шлюбу. А тут ще мамині настанови. Мама-то бажає дочці щастя, але що ж вона їй радить? А радить те, що сама спробувала у житті (тримати чоловіка у руках, не слухати і не довіряти свекрусі, завжди стояти на своєму та ін.). Та от про одне не задумується ніхто, а саме: чи принесла така поведінка мамі щастя? Ні. Так чому ж вона вчить цього самого свою доню? Невже незрозуміло, що її стиль життя неправильний, він не створить справжньої міцної сім’ї. Треба змінювати поведінку кардинально, робити все по-іншому.

Рано чи пізно дочка чи мати додумаються до цього самі, чи звернуться, як у нашому випадку, до спеціаліста-психотерапевта. Але тут їх чекає наступне. Як не крути, але те, що все життя супроводжувало дитину, чого мама навчила її на своєму прикладі, сама того не усвідомлюючи, залишилось у підсвідомості дитини. І воно час від часу буде випливати у мимовільних словах, вчинках. Тепер, щоб дитині стати щасливою, треба дуже багато над собою працювати, аналізувати, робити висновки, пробувати нові форми поведінки, вчитися на прикладах багатьох інших щасливих дружин.

Якими б спонтанними не були дії батьків, вони повинні знати, що дитина, бачачи це, рано чи пізно обов’язково повторить їх

Поради спеціаліста

Отже, що ж треба робити батькам, щоб не допустити такого «спотвореного виховання», щоб допомогти дітям знайти радість у сімейних стосунках?

По-перше, перед тим як народжувати дитину (а вона має бути запланована і бажана), з’ясуйте між собою всі стосунки. Дитя повинно народжуватись від кохання і жити у любові, бачачи, що життя є безпечне і прекрасне.

По-друге, виховання дітей завжди починається з самовиховання батьків. Діти все бачать і схоплюють мимоволі, адже ви є першими вчителями, першим прикладом у всьому. Тому станьте спочатку самі такими, якими ви хочете бачити своїх дітей.

По-третє, слідкуйте ретельно за тим, що ви робите і що кажете партнеру. Якими б спонтанними не були ваші дії, знайте, дитина, що бачила це, рано чи пізно обов’язково повторить їх. А далі вона просто перейме ваш стиль поведінки, і ніякі слова і навчання зі сторони не зітруть побачене в дитинстві з підсвідомості.

По-четверте, спостерігаючи за сімейним життям дорослої доньки, не радьте одразу те, що ви знаєте і вмієте. Людині властиво помилятися. Перед тим ретельно обдумуйте те, що скажете дитині. Адже існує безліч способів поведінки і реакцій на ту чи іншу ситуацію. І важливо вибрати саме правильну поведінку.

По-п’яте, шановні матері, контролюйте свої емоції. Зовсім не обов’язково, що чоловік вашої доньки виявиться негідником. Кожна людина має свої вади, але має і переваги. Тому не переносьте своє негативне ставлення до протилежної статі на свого зятя – він не ваш чоловік.

Дуже часто родини, розуміючи все, не можуть самостійно справитися із проблемами. Тому обов’язково звертайтесь до спеціалістів. Вони не тільки розтлумачать ваші помилки, але й допоможуть навчитися іншому, раніше невідомому для вас.

І останнє, дозвольте вашій дитині жити власним життям. Якщо у вас не склалося – це не привід вічно скаржитись на всіх і все. Нехай хоч вона живе у щасті. А ви біля неї вчіться самі мудрості молодості та радості шлюбу. Хто знає, можливо, і у вас ситуація виправиться. Адже ніколи не пізно стати щасливим. Успіхів вам!